Етичне виховання в сім'ї 

Шановні батьки! Ви добре розумієте, що основи моральності, безумовно, формуються в сім'ї. Перші уроки "можна" і "не можна", перші прояви тепла і участі, жорстокості й байдужості, безумовно, формуються в сім'ї.

Які ж етичні поняття повинні формувати батьки в своїх дітях?

Серед багатьох цінних людських якостей доброта - головний показник розвиненості людського в людині ...

Поняття "добра людина" - дуже складне. Воно включає найрізноманітніші якості, що здавна цінуються людьми.

Дім для дитини - школа підготовки до життя. У домі повинні панувати любов, справедливість, терпимість не лише до дітей, але і до всієї решти членів сім'ї. Виховання почуттів дитини включає виховання співчуття. Розвиток цього вимагає підтримку з боку батьків - і не лише словом, але й прикладом. Дитина повинна бачити, як ми на практиці виявляємо свою любов до ближнього.

Прикладом цьому може служити хороша й повчальна притча, в якій розказується про те, як молоді батьки, маючи старенького батька, не дозволяли йому їсти за загальним столом. А щоб він, не дай Бог, не розбив порцелянову тарілку, купили йому дерев'яну тарілку й ложку, із якої він практично не міг їсти. Через деякий час вони застали свого чотирічного сина за тим, що він пробував щось майструвати із дерев'яної цурки. На питання батьків про те, що дитина майструє, малюк відповів, що він робить посуд для них,щоб вони могли із нього їсти, коли постаріють. Чи це не ілюстрація емоцій, що переживає дитина у власному домі?

Батькам важливо пам'ятати, що їх щирі почуття по відношенню до дітей можуть зробити диво і змінити те, що не можна змінити наказом, покаранням, нотаціями, лайкою. Доброзичливість у ставленні одне до одного, спокійний тон у спілкуванні - хороший і обов'язків фон для формування в дитині етичних потреб. Тоді, як крик, грубі інтонації - приведуть до протилежних результатів.

Добру людину звичайно називають чуйною. Чуйність - це цілий спектр почуттів, співчуття, співпереживання. Інколи батьки говорять про те, що у маленьких дітей досить складно виховувати чуйність. Із цим не можна погодитися. Простий приклад. Дитині дають цукерку, вона бере її і пробує пригостити маму, тата, бабусю, та дорослі відмовляються, кажучи дитині, що вона повинна їсти сама, оскільки їй потрібно зростати. Провівши такий "експеримент" кілька разів, можна бути упевненим, що дитина незабаром перестане що-небудь будь-куму пропонувати. Таким чином вона отримала урок чуйності, доброти та ін.

Ще однією етичною потребою, що формується в сім'ї, є поняття совісті (сумлінності).

Розпочинати формувати совість потрібно з виховання у дитини відчуття сорому.

Наступний етап формування совісті повинен збігтися із розвитком таких понять, як моральний обов'язок і відповідальність.

Моральний обов'язок, відповідальність і совість ріднить одну якість людини - відчуття вини у разі невиконання яких-небудь зобов'язань.

Усвідомлення дитиною сутності поняття "совість" готується всім змістом етичного виховання в сім'ї. І важливу роль тут грають етичні потреби, оскільки особливо гостро розкаяння совісті виявляються при несправедливості по відношенню до людини, при усвідомленні того, що ти комусь спричинив зло, шкоду.

Моральність будь-якої дитини розпочинається в сім'ї, за порогом рідного дому. Якщо батьки знають, чим живе їх дитина, кого любить і кого ненавидить, кому підкоряється і кого боїться, хто для неї авторитетний і хто не має на неї впливу - все ляже в основу виховної системи сім'ї і дозволить батькам ненав'язливо і упевнено виводити свою дитину на дорогу етичного дозрівання.

Моральність дитини можлива там, де немає брехні, де існує віра одне в одного, тепло і добро удома, де в нещасті, тебе не звинувачують, а підтримують, і підтримка ця правдива, чесна, справедлива і оптимістична.

Основа етичного виховання - правдивість і об'єктивність сім'ї, це відсутність у дитині боязні за те, що вона зробила щось не так. Дитина повинна не боятися, але вона повинна соромитися за свій вчинок, переживати із-за нього, мучитися і страждати, щоб більше ніколи нічого подібного із нею не відбулося. Для того, щоб відчути - необхідний час. Сьогодні дуже часто можна зіткнутися із такою ситуацією. Дитина вчинила недобре. Мама стоїть поряд і говорить : "Скажи, що ти так більше не будеш". Дитина маленька або підліток, повторює сказане матір'ю, мати ще сама при цьому вибачається й з почуттям виконаного обов'язку сім'я відправляється геть. Минає зовсім небагато часу, ситуація повторюється знову. Чому так відбувається? Бо саме прохання про вибачення було аморальне, оскільки воно йшло не від душі і серця дитини, воно не було нею відчуте, тому дозволило їй ще раз увійти до однієї і тієї ж води.

 А якщо так буде все життя?

Саме в цьому віці у дітей починають активно виявлятися ті якості характеру, якими вони наче провокують дорослих. "Поглянь, що я роблю! Тобі подобається або не подобається? Що ти скажеш?" Це пов'язано з їх входженням в учбову діяльність Їм стала зрозуміла школа, стало ясно, що в ній необхідно робити і діти починають пристосовуватися до шкільного життя, до дитячого колективу, до умов життя шкільного співіснування. Саме в цей період часу батькам варто замислитися про те, наскільки дитина може уживатися в дитячому колективі, як їй в ньому, яке значення вона має для колективу і чи може колектив обходитися без неї. Дуже важливо також придивитися і прислухатися до своєї дитини: що вона говорить про школу, своїх однолітків; чи переживає вона, якщо зробила непристойний вчинок; чи радіє, коли надає допомогу іншій людині.

Сім'я повинна вчити дитину не лише законам людського співіснування, але і законам сумісного мешкання.

Дитина повинна знати, коли можна включати і виключати музику в домі, як поводитися в громадських місцях, як вести розмову із незнайомою людиною, як поводитися в транспорті.

А до проблем культури людини нам увесь час доводиться повертатися, бо на них будується саме життя.